АРТЕЗІАНСЬКИЙ БАСЕЙН

[від лат. Artesium – латинської назви провінції Артуа у Франції * англ. artesian basin; нім. artesisches Becken; фр. bassin artesien; ісп. cuenca artesiana] – гідрогеологічна структура значних розмірів, що вміщує горизонти артезіанських вод. А.Б. приурочені до западинних тектонічних структур (прогини, синеклізи, міжгірські западини та ін.) і складені осадовим водоносним чохлом із порово-пластовими підземними водами та фундаментом із тріщинно-жильними водами. Осадова товща є багатоповерховою системою перешарувань водоносних горизонтів з водотривкими породами. За гідродинамічним режимом у межах А.Б. виділяють три області: живлення, напору і розвантаження підземних вод. У першій розповсюджені безнапірні грунтові або слабо напірні води. В області напору залягають артезіанські води, які мають напір і здатні підніматися вище покрівлі водоносного горизонту. В області розвантаження напірні води виходять на поверхню у вигляді джерел або потрапляють до річок, озер, морів. У глибоких частинах А.Б. залягають високомінералізовані підземні води хлоридного типу, тоді як у верхніх горизонтах – прісні води гідрокарбонатного складу. Площі А.Б. змінюються від десятків км2 до декількох млн. км2. Найбільшими А.Б. є Великий басейн (Австралія) та Паризький, в Україні – Дніпровський, Волино-Подільський і Причорноморський. Невеликі А.Б. є в межах Передкарпатського і Закарпатського прогинів, Криворізького синклінорію та Консько-Ялинської западини. Рівень використання вод А.Б. значно відстає від потреб, адже вони залишаються найбільш чистими і захищеними від забруднення.
 

Рис. 1. Схема артезіанського басейну