ШЕЛЬФОВІ ВІДКЛАДИ

[від англ. shelf – відмілина, полиця] – осадки і гірські породи, сформовані в області шельфу. Серед Ш.В. переважають теригенні, органогенні та хемогенні. Теригенні відклади мають найбільше розповсюдження, що пов’язано з близькістю області зносу уламкового матеріалу. Значну роль у їх формуванні відіграють динаміка водних мас, нахили поверхні дна та віддаленість від берега. Так, в межах пляжу та прилягаючої до нього підводній частині дна накопичуються валуни, галька, пісок, а подалі від берега – крупноалевритові мули, що поступово змінюються дрібноалевритовими та алевритовими мулами континентального схилу. В Чорному морі межа між пісками та алевритовими мулами проходить на глибинах 20-50 м, а в океанах вона спускається до глибин 80-100 м і глибше. Органогенні (біогенні) відклади також широко розповсюджені в межах шельфу. Серед них найбільше значення мають карбонатні відклади – черепашники, детритові, форамініферові та водорослеві піски, коралові вапняки. Найбільш розповсюдженими серед хемогенних відкладів шельфу є карбонатні. Карбонат кальцію випадає з розчину або у вигляді дрібних кульок (оолітів), з яких утворюються оолітові вапняки, або у вигляді вапнистого піску і мулу. До розповсюджених Ш.В. належать також руди заліза і марганцю. Їх утворення по-в’язано з привнесенням ріками і підземними водами колоїдів гідроксидів Fe і Mn. Місцями в межах шельфу зустрічаються фосфорити. Синонім – відклади неритові.
Рис. 1. Зони і області океану