ЧЕТВЕРТИННА СИСТЕМА

[від „четвертої фази творіння” з біблійних уявлень про історію Землі + гр. systema – складена з частин, з’єднання] – комплекс відкладів, які утворилися впродовж четвертинного періоду. За Міжнародною стратиграфічною шкалою нижня межа Ч.С. знижена до підошви гелазського ярусу (2,58 млн рр. тому) і його вікових аналогів. У складі Ч.С. виділяються плейстоценовий і голоценовий відділи. До плейстоцену входять гелазський, калабрійський, середній і верхній яруси. Четвертинні відклади поширені майже всюди на суші, а також на дні океанів. Характеризуються переважанням континентальних фацій, широким поширенням, тісним зв’язком з рельєфом, різноманіттям складу, невитриманістю за площею і в розрізі, відносно невеликою потужністю, переважно спокійним (недислокованим) заляганням, невеликою щільністю та доброю збереженістю. Найхарактернішою породою Ч.С. середньої смуги Європи (особливо в Україні), а також Середньої Азії, Китаю, Пн. Африки є карбонатний суглинок жовтуватого кольору – лес. На території України поширені континентальні типи четвертинних відкладів: еолово-делювіальні, льодовикові (власне льодовикові та водно-льодовикові), алювіальні. Морські відклади мають обмежене поширення. До давніх відкладів Ч.С. в Україні належать нижні шари гравію долини Дністра та чаудинські шари Керченського півострова. Власне льодовикові (гляціальні) відклади, або морена, що складаються з несортованих уламків корінних порід, валунних глин, суглинків, супісків поширені в межах давніх (окського та дніпровського) зледенінь. Дніпровська морена поширена на значних площах території Поліської низовини, Подільської височини, Придніпровської височини та Придніпровської низовини. Південна межа поширення льодовикових відкладів проходить біля м. Дніпродзержинська. Потужність порід льодовикового генезису змінюється від кількох до 20-30 м, зрідка до 100 м. У крайовій зоні Дніпровського льодовика поширені гляціодислокації та гляціовідторженці. Водно-льодовикові (флювіогляціальні) відклади (піски, галечники, супіски, суглинки, глини) залягають над і під мореною, а також утворюють своєрідні форми рельєфу (ками, ози, зандри). В міжльодовиків’я нагромаджувалися субаквальні глини, супіски, піски, торфи, гітія загальною потужністю до 5-10 м, а за межами зледеніння – субаквальні викопні ґрунти. В перигляційній зоні льодовика (т. зв. холодному степу) утворювались леси – своєрідний комплекс еолово-делювіальних відкладів, які мають покривний (пд. та цн. частини України) та острівний (пн. частина) типи залягання. Лесові породи вкривають близько 70 % території України. Вони відсутні лише на більшій частині Полісся та в горах. Лесова товща перешаровується горизонтами викопних ґрунтів; її загальна потужність – від кількох до 30-50 м. Алювіальні відклади розповсюджені в межах річкових долин. Різна кількість терас пояснюється впливом тектонічних рухів: при піднятті території утворюються терасовані долини (напр.: Дністра, Прута), при стабільному положенні – прислонення, а при опусканні – накладання різновікових алювіальних товщ (пониззя Дніпра, Дунаю). Загальна потужність алювію – від декількох до 20-40 м, а в районах опускань – 100 м. Морські відклади поширені в межах акваторій та узбережжя Чорного та Азовського морів. Під час льодовикових епох рівень Чорного моря знижувався на 60-90 м, і тоді на значній частині шельфу утворювалися леси та алювіальні відклади. Серед інших генетичних типів четвертинних відкладів розповсюджені елювіальні, делювіальні, а також озерні, болотні, дельтові. Відклади Ч.С. є основою ґрунтів, вони вміщують розсипи корисних копалин, горизонти ґрунтових вод; їх часто використовують як мінеральну сировину. Синоніми – антропогенова система, квартер.
Таблиця 1: Підрозділи четвертинної системи, згідно ICS (Міжнародної стратиграфічної комісії)
Система Відділ Ярус Вік, млн
рр. тому
  Четвертинна   Голоценовий    0,0117 - 0
Плейстоценовий   Верхній 0,126 - 0,0117
  Середній  0,781 - 0,126
  Калабрійський  1,80 - 0,781
   Гелазький  2,58 - 1,80