ХІОЛІТ

1. Викопна морська тварина [лат. Hyolitha],  донний фільтратор, що належала до типу молюсків (родич брахіопод).  Хіоліти жили у всіх морях планети від початку кембрію до пермі (540–380 млн рр.). Вони припіднімались над грунтом і фільтрували лофофором (орган навколо ротового отвору у вигляді віночка щупалець) дрібні організми, а в разі небезпеки ховались в черепашку. Хіоліти мали двостороннє-симетричне тіло з черепашкою із двох стулок. Їх черепашка довжиною 0,1-15 см мала конічну або пірамідальну форму, була відкрита на широкому кінці; устя черепашки закривалось кришечкою. Деякі хіоліти мали черепашку з кільцями і полосами. На сьогодні триває дискусія щодо їх належності до молюсків (Scaphopoda) чи тварин. Хіоліти - важливі керівні викопні для розчленування кембрійських відкладів.
2. [від гр. hion - сніг і litos -
камінь] - мінерал, алюмофлуорид натрію. Формула: Na5[Al3F14]. Форми виділення: агрегати - масивні, зернисті, пористі, чарункові; кристали - дрібні дипірамідальні. Нагадує кріоліт. Колір сніжно-білий до безбарвного. прозорий до напівпрозорого. Блиск скланий. на площинах спайності перламутровий полиск. Люменесціює в ультрафіолетових променях. Сингонія тетрагональна. Густина 2,99. Твердість 3,5-4,0. Рідкісний, зустрічається у кріолітових пегматитах в Ільменських горах (Міас, Урал), на о. Івінґтут, Ґренландія. 
Див.: 
Рис. 1. Реконстукція хіоліта
Рис. 2. А - хіоліт із нижньокембрійських відкладів півночі Канади; В - хіоліт із верхнього ордовіку Шотландії
Рис. 3. Мінерал хіоліт. Ільменські гори (Міас, Челябінська обл., Урал)