ТЕРРЕЙН

[від англ. terrane – місцевість] – обмежене розломами геологічне тіло регіональної протяжності, яке має власні, відмінні від сусідніх геологічних тіл стратиграфічні, магматичні, метаморфічні й структурні особливості, що є наслідком особливої (неоднакової з сусідніми ділянками) тектонічної історії. Являє собою фрагмент мікроконтиненту або острівної дуги в десятки-сотні кілометрів, оточений океанічною корою, а після колізії - сутурами. Концепція Т. була розроблена амер. геологами Д.Л. Джонсом і Дж.В. Монгером під час вивчення палеогеографії Північноамериканських Кордильєр і Аляски в кінці 70-х рр. XX ст. Виділяють декілька різновидів Т. за особливостями їх утворення: акреційний – сформований у складі континенту в результаті континентальної акреції на межі сходження плит; дисперсійний – утворений при розколюванні плит на блоки; складений – сформований із декількох менших за розміром Т. за умови, що вони мають тривалу спільну історію. Виділені раніше в межах теорії геосинкліналей "серединні масиви" частіше всього трактуються зараз як террейни. Синонім – тектоно-стратиграфічний блок.
Рис. 1. Лхаса террейн і Фучуньцзянь террейн на структурній карті Тібету