ТЕКТОНІКА ЛІТОСФЕРНИХ ПЛИТ

[від гр. tektonike – будова] – геологічна теорія, яка описує закономірності будови та динаміки літосфери. Розроблена в 1967-68 рр. групою американських геофізиків: Дж. Айсексом, Л. Сайксом, К. Ле-Пішоном, Дж. Морганом, Дж. Олів’є на основі гіпотези дрейфу материків німецького геофізика А. Вегенера. В сучасній інтерпретації базується на таких основних положеннях: 1. Літосфера Землі, яка включає земну кору та верхню частину мантії, підстилається більш пластичною оболонкою – астеносферою. 2. Літосфера Землі розділена на блоки (літосферні плити). Всього виділено 8 великих плит, десятки середніх і безліч дрібних. 3. Літосферні плити переміщуються в горизонтальному напрямку одна відносно іншої зі швидкістю декілька см на рік. Виділяють три основні типи відносного зміщення плит: 1) розходження (дивергенція), що проявляється рифтингом і спредингом; 2) сходження (конвергенція), що проявляється субдукцією і колізією; 3) здвигові переміщення вздовж трансформних розломів. 4. У зонах розходження (спредингу) плит відбувається підняття з астеносфери мантійної речовини, яка нарощує краї плит. 5. У зонах сходження океанічних та континентальних плит (субдукції) океанічні плити занурюються під континентальні по похилій площині. У межах насунутої частини континентальної плити широко проявляються скиди, складчастість, вулканізм переважно андезитового складу. 6. В результаті зіткнення континентальних плит (колізії) утворюються орогенні пояси із широким розвитком шар’яжів, насувів, вулканізму, сейсмічних поштовхів. 7. Горизонтальне (трансформне) зміщення плит, що рухаються назустріч одна одній з різними швидкостями відбувається вздовж трансформних розломів, які являють собою грандіозні здвигові порушення, широко розповсюджені в океанах та мають напрямки перпендикулярно осям серединно-океанічних хребтів. 8. Горизонтальні переміщення літосферних плит упродовж останніх декількох сотень млн років є визначальним фактором розвитку Землі. Синонім – плитотектоніка.