ПОЯС ЗЕЛЕНОКАМ’ЯНИЙ

Лінійна структура архейських блоків земної кори, яка за своєю природою подібна до пізніше сформованих континентальних рифтів та геосинкліналей. В археї П.З. являли собою лінійно витягнуті западини завдовжки сотні (до 1000 км) і завширшки десятки (до 200 км) кілометрів. Були заповнені потужними товщами переважно ультраосновних та основних вулканогенних порід. У пізньому археї П.З. піддаються стисненню, метаморфізації та вторгненню гранітоїдів. Широко розповсюджені на всіх давніх платформах. Найбільш протяжними П.З. є: Барбертон (на території Трансваальского щита, південна Африка); пояси блоків Пілбара і Іілгарн на Австралійській платформі; Абітібі (Канадский щит Північно-Американської платформи). Поняття запропоновано видатним канадським геологом Дж. Вілсоном (1949).
Рис. 1. Розташування зеленокам'яних поясів на п-ові Лабрадор (Пн. Америка)