ДЮНА

[від кельт. duna – горб] – 1. Широке тлумачення терміна – піщана еолова горбиста форма рельєфу незалежно від її форми та величини, географічного і топографічного розміщення. Нагромадження піску і формування горба відбувається завдяки зменшенню швидкості вітру, у разі зіткнення з перепонами (брили порід, чагарники, нерівності поверхні та ін.). Спочатку формується зачаткова Д. – відносно невеликий горб, за формою подібний до піщаної коси, витягнутий за напрямом вітру. Зачаткова Д. стає перепоною і сприяє подальшому скупченню піску. Поступово зростає висота і змінюється форма горба в плані. Сухий пісок з бічних частин пересувається вперед швидше, адже в осьовій частині товщина піску є більшою, до того ж цій частині властива дефляція. В результаті з боків горба вперед виростають „роги”. Так виникає Д. у формі півмісяця – бархан. За орієнтуванням щодо напряму вітру Д. належать до повздовжніх форм, тоді як бархани та параболічні Д. – до поперечних форм. Параболічні Д. формуються завдяки вторинному розвіюванню Д., що закріплені рослинністю. Серединна частина такої Д. просувається вперед швидше, ніж бічні, де пісок скріплюється коренями рослин. За конфігурацією параболічна Д. подібна до бархану, але ввігнутий схил у неї пологий, тоді як опуклий – крутий. У глибині материкових просторів, в умовах деградації льодовикових покривів та поступового осушення перигляційних зон сформувалися материкові Д. Вони утворюють справжні дюнні масиви у Швеції, Пн. Німеччині, Польщі, а в межах України – на Поліссі, у Полтавській та Чернігівській областях. За формою вони належать до параболічних. На вигляд це вузький і довгий (до кількох км) дугоподібний, підковоподібний вал. Середня висота – 10-12, іноді до 20 м. 2. Вузьке тлумачення терміна – еоловий акумулятивний піщаний рухомий горб на березі моря, озера, в долині або дельті великої річки. Класичні берегові (долинні) Д. мають відтягнуті назад „хвости“. Формування їх пов’язано з вологим піском, що нагромаджується поблизу берега і переміщуються завдяки вітру. Повздовжній профіль Д. асиметричний: підвітряний увігнутий схил крутий – до 350, навітряний – до 150. Висота Д. на морських берегах – 20-30 м, а іноді до 100 м і більше. В річкових долинах висота Д. не перевищує 5-10 м. Швидкість переміщення Д. змінюється від 1 до 20 м/рік. Поширені в Прибалтиці, на французькому узбережжі Атлантичного океану, на берегах Середземного моря.
Див.: 
Рис. 1. Дюни на узбережжі моря