ГІПОТЕЗА ТЕКТОНІКИ ЛІТОСФЕРНИХ ПЛИТ

[від гр. hypothesis – припущення] – тектонічна гіпотеза, розроблена Дж. Айсексом, К. Ле-Пішоном, У. Морганом, Дж. Олів’є (кінець 60-х рр.) на основі гіпотези А. Вегенера. В сучасній інтерпретації базується на таких основних положеннях: 1. Літосфера Землі розділена на блоки (літосферні плити). 2. Літосферні плити переміщуються в горизонтальному напрямку відносно одна одної зі швидкістю кілька сантиметрів на рік. 3. У зоні розходження (спредингу) плит відбувається підняття з астеносфери мантійної речовини, яка нарощує краї плит. 4. У зоні сходження океанічної та континентальної плит (субдукції) океанічна плита занурюється під континентальну по похилій площині. В межах насунутої частини континентальної плити широко проявляються скиди, складчастість, сейсмічність, вулканізм переважно андезитового складу. 5. В результаті зіткнення континентальних плит (колізії) утворюються орогенні пояси із широким розвитком шар’яжів, насувів, вулканізму, сейсмічних поштовхів. 6. Горизонтальні переміщення літосферних плит упродовж останніх декількох сотень млн рр. є визначальним фактором розвитку Землі. Синонім – гіпотеза плитотектоніки.
Рис. 1. Схема геотектонічних процесів згідно гіпотези літосферних плит