ГІПОТЕЗА ВЕГЕНЕРА

[гр. hypothesis – передбачення] – тектонічна гіпотеза дрейфу материків, запропонована німецьким метеорологом, геофізиком Альфредом Вегенером (1912). В її основі лежать уявлення про те, що материки, складені гранітними породами ізостатично плавають на підстилаючому „базальтовому” шарі. Згідно Г.В. спочатку вся поверхня Землі була вкрита тонким ”гранітним” шаром. Пізніше під впливом відцентрових сил весь гранітний матеріал зібрався в єдиний блок – материк Пангея. В мезозої та кайнозої ті ж сили розкололи материк на частини. Г.В. базувалася на подібності форм рельєфу, геологічної будови та домезозойської фауни й флори протилежних берегових зон Атлантичного океану. Була різко розкритикована і відкинута геологами. З кінця 70-х років XX ст. Г.В. набула нового розвитку, трансформувавшись в гіпотезу тектоніки літосферних плит (плитотектоніки).
Рис. 1. Альфред Лотар Вегенер (1880—1930) - німецький геофізик (фізика атмосфери), автор гіпотези дрейфу материків.