ГЕОСИНКЛІНАЛЬНИЙ ПОЯС

[від гр. geo – Земля, syn – разом, klino – вигинаю, нахиляю] – лінійно витягнутий структурний елемент земної кори планетарного масштабу з підвищеними тектонічною активністю, магматизмом і сейсмічністю. Довжина – декілька десятків тисяч км, ширина – сотні (тисячі) км. Розміщуються між давніми континентальними платформами або між континентальними і океанічними платформами. Складовими Г.П. є геосинклінальні області та геосинклінальні системи. За останні 1,6 млрд рр. розвивалися п’ять головних Г.П.: Середземноморський (простягається від Гібралтару через пд. частину Євразії та Пн.-Сх. Африку до Малаккського архіпелагу, де з’єднується з Тихоокеанським Г.П.), Тихоокеанський (оточує Тихий океан і відокремлює його ложе від платформ Азії, Пн. і Пд. Америки, Австралії та Антарктиди), Урало-Монгольський (відокремлює Сибірську платформу від Східноєвропейської та Китайсько-Корейської), Атлантичний (розміщений в межах узбережжя Атлантики та її північної частини), Арктичний (навколо Північного Льодовитого океану). В центральній частині Г.П. розповсюджені більш молоді, а в окраїнних – давні структурні елементи. На сьогодні більша частина Г.П. є складчастими гірськими спорудами або молодими платформами.