ГЕОЛОГІЯ

[від гр. geo – Земля, logos – вчення] – система наук про Землю: її внутрішню будову, хімічний, мінеральний і породний склад, процеси, що відбуваються в надрах і на поверхні, історію розвитку природи, а також корисні копалини та екологічні проблеми взаємодії людства і літосфери. Вивчає переважно об’єкти неживої природи в межах внутрішніх геосфер - мінерали, гірські породи і їх сукупності (стратиграфічні підрозділи, фації, формаціїї, тіла корисних копалин та ін.), вимерлі організми, газові та рідинні середовища, фізичні поля тощо. Серед методів пізнання виняткове значення мають польові (метод геологічного знімання та ін.),  петрологічні, стратиграфічні, структурні, порівняльно-історичні (метод актуалізму), метод буріння свердловин. Виділяють декілька напрямків Г.: динамічну, історичну, речовинну, прикладну (гірничу, інженерну), екологічну та ін. Науковою метою Г. є створення теорії Землі на основі: пізнання будови і розвитку Землі в цілому; встановлення закономірностей історії різноманітних геологічних процесів і явищ. Практичною метою є забезпечення людства мінеральною сировиною і безпечними умовами існування шляхом: перспективної оцінки и прогнозу виявлення корисних копалин (включаючи підземні води); розробки наукових методів їх пошуків і розвідки, обгрунтування комплексного використання мінеральних ресурсів; участь у вирішенні проблем раціонального використання і охорони природного середовища. Витоки геологічної науки лежать у спостереженнях і гіпотезах філософів античного світу і Древнього Сходу щодо землетрусів, вулканічних вивержень, діяльності води та ін. В середні віки і епоху Відродження з'являються перші спроби описування і систематизації каміння, руд, металів і сплавів, що було наслідком розвитку гірничої справи (праці Ібн Сіни, Біруні, Агріколи). Основи геологічної науки закладені у другій половині XVIII ст. працями Ж.Л. Бюффона, Ж.Б. Роме де Ліля і Р.Ж. Аюі у Франції, М.В. Ломоносова, І.І. Лепехіна і П.С. Палласа в Росії, О.Б. де Соссюра у Швейцарії, У. Сміта і Дж. Геттона у Великобританії, А.Г. Вернера в Німеччині, А. Кронштедта у Швеції. Значну роль у становленні геології як науки відіграла ідейна бородьба між представниками двох научкових гіпотез - нептунизму (А.Г. Вернер), яка ствержувала осадове утворення усіх горських порід, і гипотези плутоніззму (Дж. Геттон), що наголошувала на провідній  ролі внутрішніх вулканічних процесів. Разом з фізичною географією, гідрологією, педологією, геофізикою Г. складає комплекс наук про Землю. В Україні значний внесок в розвиток Г. зробили К.М. Феофілактов, П.А. Тутковський, Л.І. Лутугін, В.Д. Ласкарєв, Н.Д. Борисяк, В.Г. Бондарчук, В.С. Соболєв, Є.К. Лазаренко, М.П. Семененко та ін. Наукові проблеми геології вирішують установи НАН України (Інститут геологічних наук, Інститут геології і геохімії горючих копалин, Інститут геохімії, мінералогії і рудоутворення, Інститут геофізики та ін.), кафедри геологічних факультетів університетів, а також відомчі установи (Інститут нафти і газу, Український державний геологорозвідувальний інститут та ін.).