ГЕЙЗЕР

[від ісл. eysaринути, хлинути] – гаряче, періодично фонтануюче джерело. Вода Г. має температуру до 80-1000С; мінералізація становить 1-3 г/л, рідше досягає 9-10 г/л; в ній розчинені хлориди, карбонати, а також значна кількість кремнезему. Навколо Г. ці солі осаджуються у вигляді кременистого накипу – гейзериту. Розповсюджені в областях сучасної або недавно згаслої вулканічної активності. Г. пов’язані переважно з кислими породами – ліпаритами, дацитами та ін. Виверження Г. утворює фонтан води і пари висотою до 30-60 м. Інтервали між виверженнями – від 1 хв. до декількох місяців. Діяльність Г. відбувається в умовах сполучених підземних резервуарів. До заповненої ґрунтовою водою тріщини (часто коліноподібної форми) на відносно невеликій глибині (до 100-150 м) надходять гарячі гази і перегріта водяна пара. Через деякий час вода закипає і викидає стовп води, що знаходиться зверху над нею. Після виверження тріщина знову заповнюється холодною водою, і цикл повторюється. Існує п'ять великих геотермальних районів з діючими гейзерами - в Ісландії, Новій Зеландії, США (Єллоустоун), Камчатці (Долина гейзерів) і в Андах на кордоні Чілі з Болівією (Високогірне гейзерне поле Ель-Татіо).
Рис. 1. Виверження гейзера "Замок" в Єллоустонському національному парку, США
Рис. 2. Механізм діяльності гейзера (gif file)
Рис. 3. Розповсюдження гейзерів на карті Світу