ВУЛКАН

[від лат. Vulcanus – Бог вогню у стародавніх римлян] – 1. Вивідний отвір у товщі порід округлої форми або у вигляді тріщини, через який періодично піднімається магма, що вивергається на земну поверхню у вигляді лави, вулканокластичного матеріалу, гарячих газів і пару. 2. Частіше під В. розуміють геологічне утворення (споруду), що виникає над магмовивідними каналами і тріщинами у земній корі переважно у вигляді конусоподібної гори з кратером на вершині, яка сформована продуктами виверження. В. розділяються за механізмом виверження, активністю, формою вивідного каналу (жерла), морфологією тощо. Всього на Землі відомо понад 1340 В., з яких близько 950 діючих. Щорічно в межах планети відбувається близько 50 вивержень. Розташовані В. переважно в тектонічно активних областях, найбільше – на острівних дугах і в гірських системах. В. щорічно виносять на поверхню близько 5-6 км3 вулканогенного матеріалу, 80% якого припадає на підводні виверження. На території України давні мезокайнозойські вулканічні структури знаходяться в межах гірських масивів Карпат і Криму. Див. також відео.
Рис. 1. Блок-діаграма будови вулкана центрального типу (стратовулкана): 1 - неактивний конус; 2 - фумарола; 3 - другорядне вулканічне жерло; 4 - жерло; 5 - кратер; 6 - хмари попелу; 7 - вулканічні бомби; 8 - конус вулкана; 9 - прошарки попелу (туф); 10 - прошарки застиглої лави; 11 - потоки лави; 12 - магматичний осередок