АСТЕНОСФЕРА

[від гр. asthenes – слабкий, sphaira – оболонка] – відносно м’яка, в’язка і гаряча область верхньої мантії Землі, яка знаходиться під літосферою на глибинах 100-150 км і більше під континентами, 50-60 км - під океанами, змінюючись від 80-100 км по периферії океанів до всього 3-4 км в осьових зонах серединно-океанічних хребтів. Під давніми геологічними структурами залягає глибше, ніж під молодими. Потужність астеносферного шару (так як і глибина його залягання) значно змінюється в горизонтальному й вертикальному напрямках. Під океанами йома має більшу потужність, ніж під континентами, в середньому - 100-170 км. Фіксується сейсмічними методами за зниженням швидкостей сейсмічних хвиль приблизно на 4%. Стан речовини А. визначається можливим його розплавленням у межах 1-2%, що забезпечує зниження в’язкості шару та збільшення його електропровідності. Плавлення проявляється у вигляді тонкої плівки, що формується навколо кристалів при температурі більше 10000С. А. знаходиться у стані гідростатичної рівноваги і здатна до повільного перетікання із областей високого тиску в області зниженого тиску. В динаміці Землі А. відіграє величезну роль. Саме в А. відбувається найбільш інтенсивна мантійна конвекція, яка зумовлює рух літосферних плит. А. була виділена гіпотетично відомим американським геологом Дж. Бареллом (1916), що запропонував називати „А шар, в який ізостазійно занурюються блоки земної кори. Пізніше (1926 р.) існування А. було підтверджено експериментально сейсмологами (Б. Гутенберг). Друга назва - шар Гутенберга.
Рис.1. Астеносфера на схемі внутрішньої будови Землі
Рис. 2. Астеносфера в будові Землі